Давно нічого не писав, а сьогодні мене прорвало на цілу статтю. У ній ідеться про пробудження свідомості та деякі методики — ходу сили й споглядання рук уві сні.
Часто доводиться чути, що старі перевірені методики раптом перестають працювати. Наприклад, погляд на руки уві сні вже не приносить усвідомлення. Якщо трохи подумати, стає зрозуміло чому. Сама методика не дає безпосереднього ефекту й не може напряму впливати на свідомість, тому діє лише опосередковано. Усі знають, що це спосіб досягти усвідомлення уві сні, але не всі розуміють, як він працює. Подібна ситуація і з так званою «ходою сили». Багато хто думає, що, користуючись нею щодня й опанувавши її, щось від цього отримає, але натомість лише губить ще одну чудову методику… Ще більше людей навіть не здогадується, на що вона спрямована: у них вона міцно асоціюється з якоюсь магічною силою, яку можна накопичувати. Ця методика теж призначена для роботи зі свідомістю. За допомогою методик досягають усвідомлення у власних снах, але що таке це усвідомлення? Насамперед воно пов’язане з увагою. Я поділяю увагу на зовнішню та внутрішню. Людина цілковито поглинута зовнішньою увагою, коли її увагу захоплюють якісь події чи сюжет. При цьому вона може діяти нерозважливо, не усвідомлюючи своїх дій: вони автоматичні, завчені, свідомість спить. Фактично це і є сон. Так само людину може захопити внутрішня увага, спрямована всередину. Вона нічого не помічає довкола, її поглинули внутрішні переживання про минуле чи майбутнє. І знову дії здебільшого автоматичні. Її знову немає в теперішньому. Вона знову спить. У повсякденному житті ми постійно коливаємося між цими станами. Ми не живемо теперішнім: нас або захоплює зовнішнє, або ми живемо минулим чи майбутнім. Переходи між цими станами відпрацьовані до автоматизму: ми навіть не усвідомлюємо, як щойно були зайняті зовнішнім, погляд зачепився за знайомий предмет — і ось ми вже в минулому, щось згадуємо, а за хвилину далеко пішли в майбутнє — фантазуємо.
Ми не живемо теперішнім, не існуємо в теперішньому — свідомість просто спить. Один зі способів боротися з цим — зупинка внутрішнього діалогу (ЗВД). Відкидаємо минуле, відкидаємо майбутнє, одночасно задіюємо першу й другу увагу — і ось результат: ми існуємо тут і тепер, ми свідомі, пильні, ми не спимо. Цей стан у Кастанеди називається бездоганністю (це моя особиста думка). Однак нашому розуму незвично довго залишатися в такому стані, і ми знову легко можемо зірватися. Нас легко гіпнотизує повсякденність, і ми знову засинаємо. До цього підштовхують завчені дії. Ми пам’ятаємо, як ходити, що відповідати на звичайні запитання; цьому сприяють буденність і звичність. Постійно той самий маршрут, та сама обстановка діють гіпнотично, адже здатні занурити нас у глибокий сон буквально за кілька секунд! Коли спрацьовує звичка, ми вислизаємо зі стану усвідомлення й стаємо на протоптану колію, де вже немає потреби усвідомлювати, бо маршрут давно знайомий… І продовжуємо рухатися на автопілоті до наступного струсу. Дехто спить так глибоко, що навіть сильний струс не допомагає. Ви йдете в натовпі, вас несе течією, ви глибоко поринули у свої думки, у майбутнє чи минуле, аж раптом хтось випадково штовхає вас. Це струс. Але й він може не допомогти прокинутися: якщо людина міцно спить, вона просто перейде в інший, не менш глибокий сон — нагрубіянить тому, хто її штовхнув, а може, штовхне у відповідь. Вона втрачає нагоду прокинутися. Ба більше, може навіть не зрозуміти, що її втратила. Отже, звичка — ворог усвідомлення. Будь-яка звичка.
З цього погляду не буває добрих і поганих звичок. Накопичуючи звички, ми накопичуємо численні прив’язки та якорі свідомості, які не дають їй виринути на поверхню. Там, де немає звички, відпрацьованості й завченості, є усвідомлення. Нові й незвичні ситуації буквально змушують нас бути усвідомленими — нам просто нічого іншого не лишається. І погодьтеся: коли ми пробуємо «ходу сили» й підгинаємо пальці ніг під час ходьби, то почуваємося досить незвично; доводиться бути усвідомленими, постійно пам’ятати, як треба йти, бути пильними, перебувати в теперішньому, не спати. Щойно забуваємося — вже йдемо звичайною ходою. У цьому й сенс ходи сили. Це перемога над звичками.
Та багато хто примудряється зіпсувати й такі техніки. Вони щодня ходять «ходою сили», думають, що чим більше, тим краще, і не розуміють та не цінують того, що отримують натомість. Вони намагаються виробити звичку ходити так — і хода сили перетворюється на ходу слабкості… Тому щойно відчуєте, що це стає звичкою, відразу припиняйте; краще придумайте щось своє. Неважливо що. Головне, щоб це було незвично, не перетворювалося на рутину чи ритуал, інакше в цьому не буде жодної сили.
Шанувальникам Кастанеди буде цікаво дізнатися, що Ошо говорив про те саме: «змінюйте звичний темп ходьби». Якщо ви звикли ходити швидко — йдіть трохи повільніше; якщо звикли ступати неквапливо — трохи пришвидшіться, і ваша хода завжди буде «ходою сили». Те саме стосується споглядання рук уві сні. Це працює саме тому, що більшість людей ніколи не дивиться на свої руки уві сні. Так виникає нестандартна ситуація. Вона пробуджує свідомість і вириває її з полону сну. Це перестане працювати, щойно втратить свою незвичність і стане ритуалом, що перетворився на звичку.