|
Записи усвідомлених сновидінь і досвідів у змінених станах свідомості Описана нижче історія стала переломним епізодом мого життя. Рідкісний випадок, коли недбало сказана кимось і до того ж навіть не помічена (пропущена повз вуха) фраза виявилася здатною перевернути все моє уявлення про світ. Було це приблизно наприкінці літа 2000 року (точної дати я так і не згадав). Тоді я щойно закінчив навчання й влаштувався на роботу оператором ПК, адже найбільшим моїм захопленням на той час були компʼютери. Відповідно, усі мої інтереси оберталися навколо цієї теми. Філософські питання та різні навколомістичні теми мене мало цікавили, але водночас я любив фантастику й уявляв собі речі, подібні до тих, що обігрувалися у фільмі "Матриця". Уся містика для мене обмежувалася парою книжок на кшталт "життя після смерті", де наводилася купа розповідей людей, які пережили клінічну смерть, та їхній аналіз кимось із психологів. Усе це не надто вражало, бо, звісно, про жодні достовірні підтвердження не йшлося: можна було хіба що вірити чи не вірити. Усіх, з ким я спілкувався, обʼєднував один головний інтерес — компʼютери! Навіть усі мої сни були для мене просто снами — кольоровими, тьмяними, страшними, радісними й просто безглуздими. А якщо в якомусь із них раптом і траплялося зрозуміти, що я, виявляється, сплю, це тривало недовго й було просто кумедно. Через два місяці після цього я випадково усвідомив себе уві сні (для мене в цьому не було нічого аж надто незвичайного, але те, що сталося далі, я навряд чи колись забуду). Уві сні я ходив якоюсь будівлею й розважався по-різному. Потім почав підніматися сходами на другий поверх... і раптом згадав фразу про те, що саме зараз потрібно подивитися на свої руки. Я підніс руки до очей і подивився на них. Це різко змінило моє самоусвідомлення: я не лише чітко усвідомлював, що сплю, а й те, що десь є інший, справжній світ. Це тривало лише секунди — крізь пальці рук я бачив, як навколишній світ похитнувся й почав тьмяніти, ставати прозорим, а крізь галюцинації сну почали проступати обриси моєї кімнати. У ту мить здавалося, ніби вздовж хребта побігли мурашки й заворушилося волосся на голові. Я й гадки не мав, що людина справді може відчувати щось таке дивне. Увесь світ сновидіння розтанув на очах і залишив мене стояти у власній кімнаті десь за два метри від ліжка. Хоча було темно, я чітко бачив усі речі й обстановку довкола. Я ніби прокинувся, і це супроводжувалося точно таким самим відчуттям. Це по-справжньому шокувало: я стою в темряві посеред кімнати, я спав, а сон просто зник — таке раптове занурення в потойбічну містику. Мене охопив жах, перш ніж я зміг бодай про щось тверезо подумати. За секунду я вже сидів на ліжку й увімкнув світло. Більше тієї ночі я не заснув. Днів три після цього я знову й знову прокручував у голові той випадок (це було потрясіння без найменшого перебільшення). Я навіть припускав, що вночі "ходив уві сні" й просто прокинувся, але й таке пояснення мене не влаштовувало. У ті дні світ для мене буквально змінився, але я не міг про це говорити — не знав, кому й як. Звісно, цей випадок викликав величезну зацікавленість. Саме тоді в мене щойно зʼявилася можливість час від часу заходити в інтернет. Там я й "відкопав" безліч літератури на езотеричні теми та про дослідження свідомості, після чого ночами читав книжки й форуми, шукав, що це таке і з ким іще таке траплялося. Інформації було багато, але я якось намагався приймати лише те, що узгоджувалося з моїм досвідом. Від першого випадку я почав записувати свої досвіди в окремий щоденник, але, на жаль, він загинув разом із моїм жорстким диском, тож описи багатьох досвідів (а записано їх було вже близько 60) просто не збереглися. Деякий час після цього я нічого не записував, а нещодавно відновив цю традицію. Тому тут поки що не так багато досвідів, але я постараюся додавати їх у міру появи. Раніше мені якось важко було повірити, що відокремлення астрального тіла можливе й під час неспання, аж поки не сталося кілька кумедних випадків, коротко описаних нижче: 1. Прокидаюся вранці, лежачи на лівому боці. Щойно простягнув ліву руку до годинника на столі, щоб подивитися, котра година, але взяти годинник не вийшло — я мало не впав із ліжка. Ліва рука спокійно пройшла крізь стіл і годинник. За мить я зрозумів, що не бачу лівої руки, й судомно спробував намацати її правою, але права рука спокійно проходила крізь ліву. Я добряче злякався й одразу сів на ліжку, після чого побачив ліву руку, що безсило звисала просто від плеча. Я схопив її правою рукою (відчуття було дивовижне — ніби це зовсім не моя рука) і спробував сумістити її з астральною рукою, зосереджуючись на тому, щоб відчути фізичну. Через деякий час я відчув свою фізичну, сильно затерплу руку й дуже зрадів, що вона на місці й усе гаразд. Усе це тривало не більше десяти секунд. 2. За кілька днів після першого випадку стався й другий, але цього разу з правою рукою (на суміщення пішло кілька секунд, і рука виявилася зовсім не затерплою, тобто була у звичайному стані). Повторити це свідомо мені не вдалося (та й особливого бажання, чесно кажучи, не було). Ось ще кілька випадків, відновлених з памʼяті: 2001 р. Намагався увійти в усвідомлене сновидіння методом збереження свідомості під час засинання. Спочатку мені здалося, що я прокинувся (у фізичному тілі), хоча я ще не заснув (відчуття були точнісінько такі самі, як коли прокидаєшся вранці), але за якимось внутрішнім відчуттям я розумів, що мій стан — це не фізичне неспання. Я чудово бачив свою кімнату саме з того місця, звідки побачив би її, якби прокинувся у фізичному тілі. Усі речі були на своїх місцях. Я витягнув перед собою руки й подивився на них. Вони були дуже прозорі, темно-фіолетового кольору, і, що найцікавіше, вільно проходили одна крізь одну та крізь навколишні предмети. Я чудово усвідомлював, що не сплю, і зберіг памʼять про фізичний світ. Я знав, що брат зараз сидить у сусідній кімнаті, й спробував покликати його, але видавати будь-які звуки було дуже важко: мені вдалося лише тихо прохрипіти (не знаю, чи видавало тоді якісь звуки фізичне тіло, але брат нічого не помітив). Я сів на ліжку, хоча слово «сів» тут можна вживати лише з великою натяжкою, адже я не відчував під собою жодної опори. Спробував підвестися на весь зріст, але щось мене не пускало, навіть було боляче; що сильніше я намагався, то неприємнішими ставали відчуття. Водночас виник слуховий ефект — високочастотний свист, дуже схожий на той, що буває, якщо піднести викрутку до дроту під високою напругою і між дротом та викруткою проскакує електрична дуга завдовжки близько сантиметра. Не можу сказати, що намагався підвестися «з усіх сил», але вирішив не доводити до крайнощів і повернувся у вихідне положення на ліжку. Востаннє подивився на кімнату й вирішив повернутися у фізичне тіло. Найцікавіше, що, розплющивши очі, я не помітив жодних змін: продовжував дивитися в ту саму точку, що й до пробудження, і бачити ті самі фізичні речі. Оглянувши ковдру (перед цим досвідом я був добре вкритий), я не помітив жодних змін. Подібних досвідів у мене було ще з пʼятнадцять. У деяких із них були позитивні або негативні галюцинації, що іноді накладалися на навколишню обстановку, але, як показала практика, у ЦЬОМУ стані вони досить нестабільні й часто зникають самі собою, відкриваючи фізичні предмети, які за ними були. 2001 р. Дочекався засинання, і, як у попередньому випадку, мені здалося, що я прокинувся. Лежав на животі, потім підвівся з ліжка, але далі щось знову мене не пускало. Я спробував рухатися й виявив, що в межах ліжка можу пересуватися цілком вільно. Також міг вільно рухати руками, хоча шкіра на них була якась темнувата. Для експерименту я вщипнув себе за праву руку, але нічого незвичайного не відчув: усі відчуття були такі самі, як наяву. Я вирішив спробувати вийти ще раз, цього разу з іншого положення. Прокинувшись, перевернувся на бік і знову заснув. Цього разу, як би я не старався, поставити тіло вертикально не вдалося. Вдалося лише трохи відірватися, але це було дуже незручно. Тоді я знову прокинувся й ліг рівно на спину, стежачи, щоб ноги не схрещувалися. Коли заснув, то взагалі не зміг відірвати голову від подушки. Хоча чітко бачив кімнату й усі предмети навколо, підняти руку теж не вдалося. Я вирішив спробувати бодай зігнути ногу в коліні, але щойно почав піднімати коліно, на мене навалилися неприємні відчуття, змішані з чимось схожим на біль. Я зупинився, лише трохи зігнувши ногу. Інакше кажучи, я був майже паралізований і зовсім не міг рухатися, водночас чудово бачив свою кімнату. Нічого не залишалося, тож я прокинувся. Треба сказати, що больові відчуття в подібних станах лише віддалено нагадують фізичний біль. Це, схоже, біль іншого роду, якийсь електричний чи що — більше ні з чим не можу його порівняти. Дальше уже пошли записи из нового дневника: 12.01.2002 субота. Дочекався засинання. Але, на жаль, зовсім забув, що очі не потрібно розплющувати, і прокинувся. Знову дочекався засинання. Замислився, чому після засинання мене весь час починає піднімати вгору. Але цього разу я почав падати. Спробував поворухнутися, проте, схоже, зробив це якось не так (напевно, поворухнув фізичним тілом) і відразу прокинувся. Вирішив, що на сьогодні двох частково вдалих спроб достатньо. 13.01.2002 Вранці дочекався засинання. Відокремлення сталося ледь помітно. Я відразу почав намагатися підвестися. Насилу все ж таки розвернувся. Боявся розплющувати очі. Вирішив трохи зачекати. Нарешті зʼявився зір. Я був у якомусь будинку. Почав обмацувати стіни. Вони виявилися досить твердими, тож я відразу подумав, що не зможу проткнути їх пальцем. Але все-таки проткнув: щойно витягнув палець, отвір відразу почав затягуватися, залишивши лише маленьку дірочку. Потім ходив будинком, зустрів брата й батька. Уявив себе невидимим для них, і вони ніби перестали мене помічати. Щось їм говорив, уже не памʼятаю що. Заглядав у різні кімнати й намагався знайти там знайомих; коли не виходило, виходив із кімнати й заходив знову. Сон був дуже стабільним. Щоб перевірити його стабільність, я навіть махав руками й озирався, але картинка залишалася чіткою та стабільною. За субʼєктивними відчуттями сон тривав кілька хвилин. Коли мені все це набридло, я прокинувся. 2.02.2002 Нарешті сьогодні під час засинання я досяг вібрацій, про які так багато чув. Коли в цю мить почав відокремлюватися від тіла, це було не дуже легко, зате здавалося, що все навколо наповнене золотавим світлом і іскрами. Та тривало це недовго. Не памʼятаю чому, але зрештою я прокинувся. Загалом сьогодні було ще пʼять виходів під час засинання, щоправда, усі — в усвідомлені сновидіння. До речі, у жодному з цих сновидінь, як я не намагався, мені так і не вдалося провести одну руку крізь іншу. 9.02.2002 Мав дуже довге усвідомлене сновидіння (10–15 хвилин). Нічого особливого. Коли спробував матеріалізувати в руці яблуко, сновидіння відразу втратило стабільність, і я втратив контроль. Вирішив перейти в усвідомлене сновидіння, зберігаючи свідомість. Довго лежав і розслаблявся. Коли перестав відчувати тіло, почав згадувати відчуття у хребті, яке зазвичай супроводжує засинання. Перейшов в усвідомлене сновидіння. Стояв посеред своєї кімнати, але бачив не дуже добре. Щойно я знову згадав те саме відчуття, коли вздовж хребта пробігають мурашки, підлога відразу зникла з-під ніг. Ніби втратив вагу, і мене одразу підняло в центр кімнати. Після цього я прокинувся. 17.02.2002 Сниться звичайне усвідомлене сновидіння. Я в якомусь селі. Навколо невеликі будинки й поля. Розважаюся: то з розгону біжу вертикально вгору по дереву, то стрибаю на три метри, тричі перекидаючись у повітрі. Озираюся й радію, що сон стабільний. У полі видно ще кількох людей, які щось роблять. Вирішую піднятися якомога вище. Злітаю, піднімаюся метрів на сто й помічаю, що трохи вище в повітрі, приблизно за 250 метрів один від одного, зависли люди — кожен уважно стежить за своєю територією. Чомусь я відразу вирішив, що це вартові або спостерігачі. Мій підйом сповільнився, ніби я наблизився до певної межі, вище якої не зможу злетіти. Найближчий до мене спостерігач звернув на мене увагу... Я відчув, що втрачаю контроль над сновидінням. Мене привели до якоїсь кімнати; навіть не памʼятаю, як це сталося. У кімнаті сидів, як я зрозумів, їхній начальник. Спочатку він намагався допитувати мене й питав, хто я такий, але я цілком пасивно спостерігав за ним і нічого не відповідав. Через деякий час він перейшов до розмови про те, що я вчинив недобре і що нам не слід порушувати певні межі. Я раптом звернув увагу на вікно й одразу вирішив, що час тікати. Наче в невагомості, відштовхнувся від лави, на якій сидів, і швидко поплив до вікна, крізь яке без перешкод пролетів. Якимось чином опинився у своєму дворі, де, крім мене, було ще кілька знайомих. Я хотів їх здивувати: злетів і завис над їхніми головами. Але це на них ніяк не подіяло — вони сприймали це як щось само собою зрозуміле й продовжували свої справи, що мене дивувало. Мабуть, мені тоді забракло усвідомленості, щоб зрозуміти, що все це — ілюзія, хоча я й усвідомлював, що сплю. Далі нічого цікавого не сталося. 29.03.2002 Сон. Вражаюче реалістичний, за субʼєктивними відчуттями тривав близько півтори доби. Спочатку, як я зрозумів, це був мій рідний світ. Його особливістю були деякі рослинні істоти, які, однак, мали свідомість. За їхньою допомогою ми посилювали свої телекінетичні здібності. У цьому світі їх застосовували дуже широко: від простого переміщення (левітації, польоту в повітрі) до пересування важких предметів і спорудження будівель; при цьому ми ніби обʼєднувалися з цією свідомістю. Рослини вирощували на спеціальних полях. І ось, коли я вирушив по чергову порцію цих рослин, то виявив, що весь урожай знищено: не залишилося жодного живого екземпляра, крім того, яким я скористався, щоб дістатися до поля. Схоже, всі ці рослини хтось отруїв, а частину, ймовірно, зловмисники забрали із собою. За допомогою того єдиного екземпляра, який у мене залишився, я швидко вийшов на їхній слід. Схоже, вони втекли від нас у паралельний світ. Я перенісся за ними й опинився біля якогось будинку. У моєму рідному світі щойно був день, а тут уже настала ніч. Крізь вікна одноповерхового будинку я побачив їх: їх було троє. Схоже, один із них був головним. Я довго спостерігав за ними, доки в кімнаті не залишився тільки один. Швидко проник усередину й одним ударом оглушив його. Щоб двоє інших нічого не запідозрили, я помінявся з ним тілами (або перетворив своє тіло на його — точно сказати не можу). Своє колишнє тіло довелося швидко сховати. Ті двоє повернулися, підміни не помітили й ні про що особливе не говорили; мовчки сіли дивитися місцеве телебачення. Що там показували, уже не памʼятаю, але, схоже, ніхто з нас не збирався спати. Ми просиділи досить довго. Раптом у вікні, що виходило на дорогу, промайнув промінь прожектора. Ми відразу погасили світло. Було зрозуміло, що наше проникнення в їхній світ не залишилося непоміченим. Схоже, вони вийшли на наш слід. Навколо бігали люди у військовій формі з ліхтарями й прожекторами, розвантажували якусь машину, що підʼїхала. Очевидно, вони якимось чином виявили місце нашого проникнення до їхнього світу. Установка, яку вони привезли, була величезною машиною на гусеницях. Вона рухалася сама дуже повільно, але мала безліч маніпуляторів, схожих на довгі руки, кілька десятків телекамер — органів зору, які, як я згодом дізнався, мали дуже велике збільшення. Різні камери фіксували випромінювання в різних діапазонах, зокрема тепловому. Побачивши цю машину, мої «спільники» зблідли й сказали лише: «Вони пустили по нашому сліду ДАРМАТИД». Що це означало, я не знав, але в будинку була велика бібліотека, де я знайшов місцеву енциклопедію з докладним описом цього пристрою. Переглядаючи опис, я помітив, що деякі сторінки були зроблені у вигляді великих прозорих слайдів із текстами й кресленнями. Із цієї книжки я дізнався, що ДАРМАТИД — це сучасна судова машина, оснащена всім потрібним для розслідування, пошуку, знищення й покарання. Коротко кажучи, вона мала право виносити вироки й одразу приводити їх у виконання. Її озброєння було досить різноманітним: від лазерного до ракетного. Вона рухалася дуже повільно, буквально просіюючи реальність по атому в пошуках залишених слідів. Як не дивно, символи в текстах, які я читав, були чіткими й не розпливалися; та й узагалі все було реальним, як ніколи. Не памʼятаю, як опинився надворі, але нам довелося поспіхом тікати. Я впав десь у зарості трави й чагарнику; над головою щось пролетіло з шаленим ревом, навколо раз у раз зʼявлялися промені прожекторів, а я лежав долілиць у мокрій траві й спостерігав крізь неї за довкіллям. Я бачив кожну травинку й краплину роси... і раптом здогадався!!! Та це ж, звісно, сон! Я встав і вирішив перевірити. Поруч росло деревце завтовшки сантиметрів вісім, і я вирішив випробувати на ньому реальність. Спробував провести рукою крізь нього. Я взявся за нього, але воно було дуже тверде й цілком реальне. На цьому, на жаль, моя усвідомленість і закінчилася :). Я вирішив, що з цього дерева вийде непогана дубинка, вирвав його з коренем і відламав середню частину стовбура. Що було далі, не памʼятаю. Памʼятаю лише, як уже наступного дня ми втрьох і ще один військовий обідали й випивали на якійсь лісовій галявині. Я тільки вдавав, що мене нічого не турбує, а насправді шукав зручної миті, щоб від усіх відкараскатися, бо відведений мені час добігав кінця і я розумів, що скоро повернуся до свого колишнього вигляду... Найменше мені хотілося, щоб вони це побачили. Але мене тоді жорстоко перервали — тато розбудив :) 30.03.2002 Вирішив провести експеримент удень. Трохи попередньо поспавши, під час повторної спроби досяг рівня вібрацій і легкого гулу у вухах, хоча водночас чітко чув зовнішні звуки. Пробував створити тиск уперед — через маківку, вгору й убік, — але нічого не вийшло, хоча вібрації залишалися досить сильними. 27.04.2002 Удень прочитав книжку Володимира Титова «Владеющий миром». У мене вже близько місяця взагалі нічого цікавого не відбувалося; лише останні два дні я бачив яскраві й тривалі сни. Увечері за порадою автора виконав дихальні вправи для накопичення енергії, а лягаючи спати, чітко налаштувався усвідомити сон. Ближче до ранку я таки усвідомив, що сплю. За сюжетом сну я десь блукав нічним містом, хоча радше якимось сільським центром. На мені були біла майка й спортивні штани. Якась дівчина, що проходила повз, запитала, чому я такий брудний. Я подивився на себе й справді побачив, що весь у чорному пилу, наче шахтар. Тоді пішов шукати річку, вийшов на дорогу й раптом зрозумів, що сплю. Я одразу трохи піднявся над землею й озирнувся: яскравість і жвавість картинки були неймовірними. Тоді, за порадою автора книжки, для кращого усвідомлення я вголос сказав: "я зараз перебуваю уві сні". Голос був хрипкуватий і трохи застуджений (як і наяву в той момент — я трохи застудився). Я помітив хлопця, який дуже швидко біг у моєму напрямку, і ще кількох людей. Було відчуття, ніби вони зрозуміли, що я усвідомив сон, і намагалися якось це припинити. Але на той час усвідомлення вже було достатньо сильним і стабільним, тож я зрозумів: вони мені не завадять. Перший хлопець майже добіг і збирався стрибком подолати останні метри, але я підняв руку долонею до нього й просто залишив його висіти в повітрі. Підійшов і, схопивши за комір, відкинув його вперед якомога далі. Інших уже не було видно. Я вирішив трохи злетіти. Щоразу озирався й нагадував собі, що сплю, боячись утратити усвідомлення; думав, що можу випадково прокинутися, але цього не ставалося, довкілля було досить стабільним. Я летів на висоті кількох метрів над землею й намагався знайти написи та прочитати їх. Їх, здається, було чимало, і під час читання вони не змінювалися, але то були безглузді послідовності літер, і я їх не запамʼятовував. Незабаром підлетів до якогось будинку й вирішив, що час припиняти ці галюцинації та повертатися до реальності. Перед тим захотів ще раз переконатися, що цей світ нереальний: полетів просто на стіну будинку й без перешкод пролетів крізь неї всередину. «Годі марнувати час на безглузді галюцинації, — вирішив я, — треба провести хоча б один позатілесний досвід». Цілком усвідомлюючи, що бачу лише галюцинації, я подивився на кімнату ніби «невидющим поглядом» — насправді дивився крізь неї, ігноруючи її галюцинаторний образ. І відразу ніби прокинувся. Це було схоже на спливання з глибини на поверхню: я прокинувся, але зрозумів, що прокинулася лише моя свідомість, а тіло продовжувало спати. Я перебував у своїй кімнаті просто над ліжком, зір поступово відновлювався, хоча картинка була мутнуватою й нечіткою. Я перемістився трохи вище й захотів подивитися на ліжко... Відразу повернувся в тіло, але все ще не прокинувся. Тоді знову захотів вийти, проте просто злетіти не міг: почав повертатися на бік і трохи підвівся. Загалом мій стан і стан свідомості дуже відрізнялися від тих, що були щойно під час усвідомленого сновидіння; навіть рухатися було якось важко або, можливо, просто не так, як уві сні. Я озирнувся — раптом у кімнаті були ще якісь істоти, крім мене, — але нікого не було, я був сам. Знову спробував підвестися, але мене повернуло у вихідне положення. Більше поки не став пробувати й вирішив прокидатися. Прокинувся в доброму настрої. На годиннику було 6:00, і хоча у вихідні я зазвичай сплю набагато довше, мені вже не хотілося спати; я відчував приплив енергії. Думаю, може, варто повторити вчорашню процедуру з накопиченням енергії та наміром... 30.04.2002 Сьогодні вранці вдалося провести ще два досвіди методом збереження свідомості під час засинання. Вранці я прокинувся від випадкового шуму, але не розплющував очей і не ворушився; зрозумів, що довго чекати, поки засне тіло, не доведеться. Я вже відчував, що це ось-ось станеться, і навіть якимось чином підштовхнув цю мить. На засинання пішло буквально секунд двадцять, після чого я відчув, що вже заснув, а відокремлення від тіла сталося так швидко, що я його й не помітив. Далі я просто зачекав. За кілька секунд мене сильно потягнуло кудись убік, і я лише спостерігав. Одразу після цього відчуття руху зникло, зʼявився зір, щоправда, не дуже чіткий. Я був у коридорі й, щоб переконатися, що фізично не прокинувся, пішов просто крізь двері на кухню. Там горіло світло, і я бачив, як мама збирається на роботу (вона справді була там під час досвіду). Чомусь подумав, що мене добре видно, підлетів ближче й зробив коло навколо центру кімнати по похилій траєкторії... Далі чомусь повернувся в тіло, після чого повторив спробу виходу й знову успішно відокремився, хоча позатілесний досвід тривав недовго — я знову повернувся. Більше спроб сьогодні не робив. 3.05.2002 Сьогодні я досить довго лежав у ліжку, сподіваючись, що вдасться увійти у сновидіння або пережити позатілесний досвід. На жаль, я лише багато разів засинав і прокидався, бачив безліч снів, але нічого більше. Виспавшись і безрезультатно пролежавши до 10:00, зрештою довелося встати й зайнятися прибиранням у домі та іншими справами. Десь до 12:30 всі справи були завершені, і я вирішив спробувати увійти ще раз. Ліг на ліжко й близько сорока хвилин просто лежав із заплющеними очима, не ворушачись, аж поки перестав відчувати тіло. Подумав, що раз уже дочекався цієї миті, то відокремлення має статися скоро. Поступово все тіло перейшло у стан вібрацій, які то посилювалися, то слабшали. Я все чекав, коли відбудеться відокремлення: за відчуттями це могло статися будь-якої секунди, але нічого не відбувалося. Спробував витягнути вперед астральну руку, та, зрозумівши, що поворухнув фізичною, схаменувся й почав далі поглиблювати стан вібрацій. Ще пробував обережно розплющити одне око — знову відкривалося фізичне око. Тоді почав дивитися із заплющеними очима; через деякий час нечітко, але все ж побачив свою кімнату. Мені навіть вдалося вилетіти з тіла й трохи політати, але, зрозумівши, що це не позатілесний досвід, я повернувся й вирішив спробувати ще раз. Удруге мені все ж вдалося відокремитися й сісти на ліжку, хоча зір знову був не дуже чітким. На жаль, ця друга спроба закінчилася тим, що хтось у домі голосно ввімкнув телевізор, і мені довелося припинити спроби. 10.05.02 Прокинувся за пів години до підйому. За своїм станом зрозумів, що виходу довго чекати не доведеться: на засинання пішло секунд десять. Я відразу швидко почав підніматися вгору й різко зупинився. Розвернувся до центру кімнати й почав дивитися із заплющеними очима, уявляючи свою кімнату (вирішив поки що забути про позатілесний досвід і хоча б «вивалитися» в усвідомлене сновидіння). Зʼявилося зображення кімнати, і я ввійшов у нього. Озирнувшись, вирішив, що усвідомлене сновидіння вдалося. Пішов до кімнати брата, але брата там не було, його ліжко стояло порожнє. Я відвернувся й знову повернувся до кімнати — замість брата там виявився якийсь чоловік. Вирішив спробувати проявити там брата: знову вийшов і зайшов, і на ліжку вже сидів брат — цілком нормальний і живий, навіть щось мене запитав. Я знову вийшов, вирішивши ускладнити трюк і проявити там нашу сусідку, яка навряд чи сама собою зʼявилася б у кімнаті брата. Це вдалося лише з третьої спроби; довелося навіть спробувати в інших кімнатах. Щоправда, я забув, який вона має вигляд, і чомусь пішов на кухню подивитися її фотографію. На фотографії була зовсім не вона, хоча, звісно, жодних фотографій сусідки в нас на кухні взагалі не могло бути :) Усім цим проявленням я й займався протягом усього сновидіння, а коли набридло — прокинувся. Але тепер вирішив вийти в позатілесний стан. Для цього не став нічого візуалізувати, а вирішив чекати, поки зображення зʼявиться саме. Заснув і відразу підвівся з ліжка (не чекав, поки мене підніме). Зір зʼявився, але був ніби близькозорим: я відразу наткнувся на брата, який стояв біля мого ліжка. Усе було туманним, іноді двоїлося, а стан свідомості був нечітким, тож довелося прокинутися. Решту 25 хвилин до підйому просто поспав. 14.05.2002 Мені наснився досить тривалий і реалістичний сон, мені подобаються такі сни... Усе було настільки реальним, що могло скидатися на спогади з минулого життя. Почалося все на звичайному, доволі великому стадіоні. Там ішов футбольний матч, і стадіон був майже повністю заповнений. Спочатку я цілком пасивно спостерігав за грою; людей було чимало, мабуть, тисяч десять... Раптом спокій перервав оглушливий рев: десь зовсім поруч завили з десяток сирен, оголосили повітряну тривогу й попросили всіх негайно залишити стадіон і пройти до ядерного бомбосховища. Люди миттєво зреагували й усі кинулися до виходів. Ніхто до пуття не знав, де те бомбосховище, але людей поступово меншало. Нас залишилося зовсім мало, ми вже підходили до виходів зі стадіону й лише тоді побачили, що це, виявляється, входи до бомбосховища. Ми вже почали заходити. Вхід був схожий на довгий тунель метрів тридцять у діаметрі, а до стелі було ще вище; всередині горіло неяскраве світло. Посеред тунелю тяглися дві величезні колії, які займали майже всю його ширину. Ми пройшли всередину метрів на сто пʼятдесят, пролунала ще одна сирена, і ми побачили, як попереду почала опускатися величезна товста плита, закриваючи прохід. Ми явно не встигали туди дістатися. Нас, мабуть, залишилося близько сотні, разом зі мною; ми вирішили терміново повертати... І тут почалося: виявилося, що згори почали опускатися десятки таких самих плит завтовшки близько двох метрів, одна за одною, і досить близько. Ми не встигли б пробігти й третини шляху до виходу. Дехто все-таки побіг, але більшість одразу притиснулася до стіни, намагаючись визначити, де опустяться плити, щоб не потрапити під них. Це було нелегко, бо відстань між сусідніми плитами становила лише близько трьох метрів. Щойно плити опускалися, вони відразу починали підійматися, і так далі. Але стояти на місці було ще страшніше: раптом вони наступного разу не піднімуться, і ми так і застрягнемо невідомо на який час. Плити опускалися й піднімалися в шаленому темпі. Рухаючись до виходу, ми мусили триматися біля стін, бо там уздовж тунелю тягнулися якісь неглибокі технологічні канави. Щоразу, коли згори опускалася чергова плита, доводилося якомога глибше втискатися в ці канави, буквально зариватися в пісок, щоб нас не придавило. Ми рухалися дуже повільно, і нас ставало дедалі менше. Багато хто не дійшов. Коли нарешті дісталися виходу, нас залишилося лише пʼятеро... Зовні вже стояло кілька вантажівок із людьми у військовій формі; вони вискакували й бігли до воріт. У повітрі кружляло кілька вертольотів, на поле постійно підʼїжджали нові машини, привезли якесь обладнання. З короткого пояснення я дізнався, що стався якийсь збій у системі ядерного бомбосховища, і воно оголосило хибну тривогу. Бомбосховище розташоване глибоко під землею, повністю автономне й розраховане на проживання чотирьох мільйонів людей протягом пʼяти років... Входи зачинені й відчиняться лише через пʼять років; уже запустився процес консервації (ввімкнули всі внутрішні системи життєзабезпечення й перекривають тунелі). Рятувальники вже запустили землерийні машини, розкопуючи футбольне поле. Вирили досить глибоку яму, а далі почався залізобетон. Довго підривали й довбали, аж нарешті зʼявився отвір. Туди почали спускати рятувальників, спустився і я. Це був довгий коридор із безліччю залізних дверей обабіч. Ми розійшлися в різні боки, заглядаючи в усі коридори й шукаючи головну залу. Там були сотні дверей, за якими містилися величезні продовольчі склади, житлові приміщення й навіть цілі роботизовані цехи (я тоді ще подумав: "то ось куди десятиліттями йшли мільярди, виділені нашому місту!"). Довелося пройти навіть через кінотеатр — він був дуже великий. Тоді я чомусь злетів і зробив кілька кіл уздовж стін; загалом далі я подумав, що летіти зручніше, ніж іти :) Нарешті ми знайшли людей і почали супроводжувати їх до виходу. Усе бомбосховище було поділене на чотири частини, кожна розрахована на мільйон людей, але тунелі між ними вже були закриті, тому довелося тягнути обладнання й довго пробиватися... далі цікавого було менше. Нас нарешті всіх витягли. Не знаю, як іншим, а мені тоді дали якусь пристойну роботу (охороняти якусь резиденцію), але я чомусь відразу звідти пішов. Потім були якісь уривчасті спогади... Я навіщось демонстрував натовпу своє вміння літати, хоча перед цим, схоже, влаштувався працювати в цирк. Потім сусід у дворі, оточеному десятиповерхівками, захотів уночі вивезти сміття й освітив увесь район мегаватною лампою, яка радше нагріла довколишнє повітря, ніж освітила його... Ще купа таких самих уривків, які я досі не зрозумів, як повʼязати між собою. Так цікаво почалося... а далі якась дурня :) Зате якість — ну просто DVD! :)))) 19.05.2002 Посеред ночі я раптом спонтанно усвідомив, що лежу й ширяю приблизно за метр над ліжком. Навколо було дуже темно, але я добре бачив, що перебуваю у своїй кімнаті. Свідомість була трохи «загальмованою». Рухатися не виходило, рухи були дуже скутими. Але, докладаючи вольового зусилля, я почав повільно ставати вертикально. Коли вже стояв на ліжку, спробував торкнутися його пальцем. Спочатку відчув певну пружність, тоді натиснув сильніше — рука почала проходити крізь ліжко. Навколо було незвично темно, мені стало трохи моторошно, а оскільки це не віщувало нічого доброго, довелося прокинутися. 25.05.2002 Ранній ранок. Субота. Вставати й іти на роботу не потрібно. Я прокинувся від випадкового шуму, а потім вирішив дочекатися, поки засне тіло, щоб здійснити вихід. Чекав не більше двадцяти секунд, після чого відчув відокремлення й легкий рух убік. Зір поступово нормалізувався, хоча картинка залишалася трохи мутною. Я відразу спробував сісти на ліжку, мене сильно тягнуло назад, тож я спробував спертися на стіл біля ліжка. Спочатку це навіть здавалося кумедним: я клав на нього руку й відчував тверду поверхню, але щойно натискав сильніше, рука одразу провалювалася крізь стіл. Я спробував так ще кілька разів (треба сказати, що чомусь зовсім не очікував такого ефекту). Хоча я вже мав би звикнути до подібних явищ, це все одно здалося дуже кумедним. Я відразу спробував те саме з кількома іншими предметами. Взяти щось зі столу теж не вдалося, хоча я міг «обмацати» ці речі. Схоже, не варто було так захоплюватися, бо непомітно для мене почали зʼявлятися галюцинації різних предметів. Я пішов на кухню й зустрів там брата, поговорив із ним про щось, усвідомлюючи, що він мене не бачить. Потім вийшов у двір і довго там літав, намагаючись знайти відмінності від реального світу, але так і не знайшов. Кілька разів проводив «тести стабільності»: розглядав обстановку, потім відвертався або кудись ішов, знову повертався на те місце й шукав відмінності. Стабільність була на висоті. Я ще подумав, що не треба боятися прокинутися, бо почувався чудово. Потім кілька разів залітав до різних сусідів — переважно всі ще спали. Згодом зустрів кількох людей, які не спали, і заговорив із ними... Але відразу усвідомив, що це не можуть бути справжні люди, адже вони мене бачать і чують. Зрозумів, що це лише ілюзія, і голими руками розрубав одного з них на кілька частин. Він одразу почав розпадатися й танути в повітрі, ніби був зроблений із диму. Потім вирішив полетіти до одного з друзів, який жив недалеко. Я ще подумав, що можу просто відтворити його образ і так потрапити до нього, але не став цього робити, бо відчував, що увага слабшає і я можу «обзавестися галюцинаціями». Тоді вирішив полетіти до нього дорогою. Як би я не старався, рухався дуже повільно, тож захотів пришвидшитися. Я згадав, що найшвидший спосіб пересування уві сні — «ногами вперед» (це справді так... але лише уві сні). Деякий час так і рухався, але щось було не так: я не відчував справжнього руху, хоча й бачив, як рухається навколишня картинка. Поступово зрозумів, що галюцинації повністю поглинули мою свідомість. Я відчував, що з моєю увагою, яка тепер ослабла, вже немає жодної надії подолати ці образи... Подальша подорож втратила будь-який сенс, і я прокинувся. За субʼєктивною оцінкою, досвід тривав близько 15–20 хвилин. 9.06.2002 Вночі не виспався, тому вирішив трохи поспати посеред дня, а заодно спробувати здійснити вихід. Спочатку чітко сформулював намір вийти й зосередився, водночас намагаючись розслабити свідомість, але не відпустити її повністю, щоб утримати під час засинання. Так пролежав близько пів години й за цей час навіть кілька разів засинав. Потім раптом усвідомив, що ось зараз знову засну, вирішив не заважати цьому й дозволити сну затягнути мене. Як зазвичай під час засинання накотила хвиля мурашок і легкого поколювання. Я піднявся й завис над ліжком, не змінюючи положення тіла. Мене почало трохи розвертати, і водночас я ніби спостерігав за цим збоку, хоча нічого, крім самого себе, не бачив. Вирішив повернутися й спробувати ще раз. Повернувся в тіло й одразу дозволив сну знову затягнути мене, намагаючись якомога менше думати. Помітив, як під час засинання різко починає змінюватися форма свідомості. Я знову відокремився від тіла й завис, але захотів наблизити форму свідомості до фізичної (тієї миті я дуже добре відчував її відмінність від фізичної свідомості). Відразу зрозумів, що цього робити не варто, бо фізична свідомість нерозривно повʼязана з фізичним тілом. Відчув, як форма свідомості стрімко почала змінюватися, наближаючись до фізичної... але вже нічого не міг вдіяти. Щойно я досяг фізичної свідомості, повністю прокинувся. Більше нічого не вийшло, і я просто заснув. 16.06.2002 Як зазвичай на вихідних вирішив провести досвід. Цього разу — увійти у сновидіння за допомогою візуалізації. Колись мені вже вдалося так зробити кілька разів, тож вирішив спробувати ще (а раптом сподобається? :)) Деякий час лежав і міркував, із чого почати, а зрештою почав візуалізувати високу будівлю — хмарочос, але уявляв лише його верхівку. Образ був дуже нечітким і розмитим. Поки думав, як зробити картинку реалістичнішою та яскравішою, почав мимоволі рухатися навколо будівлі, не перестаючи дивитися на її верхівку. Спочатку усвідомлював, що насправді лежу нерухомо у своєму ліжку, і розумів, що це дуже заважає: треба просто забути, де я перебуваю насправді, і зосередити всю увагу на хмарочосі. З часом це виходило дедалі краще й легше. Кілька разів я навіть хотів зупинити це обертання або змінити напрямок, але через інерцію свідомості це виявилося не так просто. Через деякий час картинка почала сама ставати яскравішою й деталізованішою, майже без моїх зусиль. Від мене вимагалася лише повна концентрація уваги, інакше довелося б починати все спочатку. Я змусив себе повністю зануритися в споглядання будівлі, що оберталася. Раптом накотило відчуття, ніби я підійшов до якоїсь межі, зовсім близько. Саме тієї миті картинка стала різко чіткішою та яснішою; раптом за будівлею переді мною відкрився цілий міський пейзаж, аж до обрію, а плоске зображення, яким воно було ще мить тому, набуло третього виміру, і я просто «увійшов» усередину. Озирнувся на всі боки. Навколишній світ виразно був не пласким. Я трохи спустився й полетів між будинками, заглядав у деякі вікна, а крізь деякі будинки просто пролітав. Потім вирішив злетіти якомога вище. Ліг на живіт і почав ніби спливати вгору. Цей спосіб підйому здався мені найлегшим. Проте, піднявшись на певну висоту, я раптом уперся спиною в межу. Як не старався, далі в такий спосіб піднятися не вдавалося. Моє положення дуже нагадувало перебування в кімнаті, доверху наповненій водою: я сплив під саму стелю. Мабуть, це найвдаліше порівняння. Деякий час я продовжував «борсатися», намагаючись допомогти собі руками й відштовхнутися від повітря (з боку це, мабуть, виглядало б дуже кумедно). Нарешті до мене дійшло, що, найімовірніше, я знову просто потрапив у полон власних «глюків». Навколо раптом почало темніти, і я вперся в кут, де стеля переходила у стіну. Деякий час чомусь продовжував рухатися вздовж стику стелі й стіни, поки не вперся в кут. Після цього прокинувся. З усього описаного схоже, що мій політ насправді не виходив за межі моєї справжньої кімнати, а свідомість унаслідок цього досвіду настільки затуманилася й забруднилася, що навіть позбувшись основної маси галюцинацій, я все одно діяв напівсвідомо й почувався якось короткозоро. Хоча, звісно, замість прокинутися, треба було спробувати підвищити рівень свідомості... Нічого, думаю, у мене ще буде така нагода :) 23.06.2002 З цікавості вирішив хоча б раз спробувати здійснити вихід увечері. Було близько восьмої години вечора. Крім того, я збирався посидіти за компʼютером до пізньої ночі, тож трохи поспати зовсім не завадило б ;) Я досить швидко заснув і проспав близько пів години. Прокинувшись, уже був цілком готовий до «входження у сон». Цього разу здійснив чотири виходи поспіль, але всі вони були короткочасними. У кожному з чотирьох випадків я не чекав, поки астральне тіло саме спливе, а відразу підводився з ліжка. Утім, щоразу навколо була темрява й здавалося, що настала ніч, хоча насправді ще було світло. Памʼятаю, лише востаннє розгледів край свого ліжка й навіть спробував зазирнути під нього. Але чомусь усі виходи тривали не більше кількох секунд, і я швидко повертався на місце. Було відчуття, що точка збирання не закріпилася в новому положенні, а постійно плавала, тому я весь час «вивалювався» назад. Коротко кажучи, нічого особливо цікавого не сталося. Зате це був мій перший вихід увечері. Після четвертого виходу я подивився на годинник — було 20:45, тобто вся підготовка разом із виходами тривала не більше 45 хвилин. 22.07.2002 Давно вже нічого цікавого не було... Посеред ночі раптом зрозумів, що лежу й намагаюся заснути. Майже нічого не робив, аж раптом почали відокремлюватися ноги, поступово підіймаючись угору. Відразу після цього мене повернуло назад, і я знову почав відокремлюватися; цього разу все пройшло дуже легко, і я повільно поплив кімнатою в горизонтальному положенні. Потім чомусь знову повернувся. І лише коли прокинувся, зрозумів, що намагався вийти з тіла, вже перебуваючи уві сні. У мене вже було кілька подібних досвідів відокремлення від тіла уві сні — там це завжди набагато легше, ніж наяву. 05.08.2002 Близько четвертої ранку випадково усвідомив, що тіло охопили дрібні вібрації. Спробував підвестися з тіла й озирнутися. На стіні, як і наяву, висіли плакат і календар, а кімната на перший погляд була цілком реальною. Я не був готовий до цього виходу, тому відразу повернувся. Тут же спробував іще раз: підвівся з тіла й знову повернувся. Потім мені наснився сон, у якому я комусь розповідав про цей випадок, докладно його описуючи. На жаль, тепер тих подробиць уже не памʼятаю. 27.09.2002 Щось останній місяць мені погано вдається усвідомлювати себе уві сні... За останні майже два місяці це сталося лише двічі, та й то ненадовго, тож я навіть не вважав за потрібне описувати це тут. Такі періоди «затишшя» траплялися й раніше, але цей, схоже, найдовший. Практика повсякденного усвідомлення теж поки що не надто успішна. Зате помітно зросла частка яскравих і реалістичних фантастичних снів, схожих на кілька описаних мною тут. Думаю, усе це пояснюється тимчасовою втратою інтересу й більшим завантаженням на роботі. 08.10.2002 Мені наснився дуже довгий сон. Упродовж усього сну я знав, що це сон, але навмисно не переходив до повного усвідомлення, щоб він тривав довше; тобто тримав усвідомлення на самому краю свідомості й намагався якомога менше впливати на сам сон — практично нічого там не змінював, хіба що пересувався польотом. Картинка була яскрава й барвиста. Спочатку я летів довгим проспектом у напрямку центру міста на висоті десяти метрів, розглядаючи будинки й перехожих. Це тривало кілька хвилин, і метою виявилася величезна будівля. Усередині був великий універмаг, але ряди товарів тягнулися аж до високої стелі. Блукаючи магазином, я вийшов до іншого приміщення, чимось схожого на вокзал. Людей було чимало, вони рухалися потоками в різні боки. Тут же був вхід до зали кінотеатру; ми пройшли крізь неї, а далі була оперна зала — ще більша й дуже гарна. Усе було масштабним: навіть вхід до туалету мав чотири смуги з рядами рухомих ескалаторів, просто як у метро. Потім я пройшов до ще однієї зали, де людей було більше й уже почався концерт якоїсь групи. Я зупинився й почав слухати музику разом з усіма. Оскільки майже повністю зосередив увагу на музиці, картинка почала втрачати деталі й тьмяніти. Я вчасно це помітив і вирішив наостанок здійснити позатілесний досвід. Настала цілковита темрява, але я чудово усвідомлював, що лежу на своєму ліжку, точніше — ніби насправді за пів метра над ним. Почав випливати з ліжка через голову. Нічого не бачив, але вібрації були сильні й неприємні, дуже схожі на удар струмом. Попри це я продовжував лізти через голову, а щось опиралося. Зрештою, оскільки я, схоже, ще не повністю прокинувся, переді мною зʼявився графік цих вібрацій (амплітудно-частотний). Коли я змінював інтенсивність вібрацій, графік теж змінювався; кожна частота позначала на ньому якийсь внутрішній орган. Я побачив, що найбільше навантаження за частотою припадає на один орган (який саме — не памʼятаю), і почав зменшувати амплітуду вібрацій у ньому майже до нуля. Потім усі вібрації взагалі припинилися. Мабуть, зменшувати амплітуду все ж не варто було, адже вся ця діаграма з частотами була лише ілюзією :) На жаль, я зрозумів це лише після повного пробудження. 20.11.2002 Сон. Спочатку свідомість досить туманна. Я щось шукаю... ні, не шукаю... досліджую. Працюю за компʼютером, який зовні нагадує звичайну ігрову приставку, до того ж клавіатури немає. На столі стоїть якийсь напівзібраний пристрій, схоже, я над ним працюю. У якийсь момент мені здається, що я зробив відкриття — знайшов новий хімічний елемент, який у таблиці Менделєєва має бути під номером 74. Я був цілком упевнений, що його ще не відкрили, але, гортаючи довідник, знаходжу його опис і розумію, що помилився... шкода. Наступна сцена. Я на відкритому просторі. Ширяю за два метри над землею, горизонтально, обличчям донизу, і бачу, як великий чорний кіт приготувався стрибнути. Я піднімаюся трохи вище, кіт стрибає просто на мене, але не дістає. Вирішую, що він стрибатиме знову, і злітаю ще вище. Внизу видно невеликі споруди, схожі на сарайчики, а також багато дерев. Навколишні предмети стають чіткішими. Я відчуваю, що набираюся сили. Кіт унизу так само стрибає, намагаючись мене дістати. Я різко набираю висоту — метрів вісімдесят–сто. Літній краєвид унизу дуже гарний. Я відчуваю легкість і намагаюся злетіти ще вище. Раптом упираюся спиною в щось... Свідомість швидко прояснюється, і я розумію, що довкола сон, а я, як зазвичай, уперся у стелю своєї кімнати. Знаю, що це не обовʼязково перешкода, і, щоб перевірити, посилюю тиск угору, ніби продавлюючись крізь стелю. Повітря довкола наче почало наповнюватися енергією, навколо мене посилювалося яскраве жовте сяйво. Картинка внизу почала втрачати барви. Я вирішив поки що не виходити з цього сну, а просто повернутися до свого сновидного будинку на краю поля. Спустився на землю, і великий кіт стрибнув просто на мене, цілячись кігтями в обличчя. Я був такий спокійний, ніби навіть міг повернути час назад, тож звичним жестом просто зупинив його, піднявши руку долонею до нього, і розвіяв на порох, щойно він її торкнувся... Більше мені ніхто не заважав. Я просто ходив між деревами й розглядав їхнє зелене листя. Чомусь подумав: «Шкода, що вже час», — і за кілька секунд задзвенів будильник... 29.11.2002 Сьогодні стався кумедний випадок. Я випадково прокинувся рано-вранці й вирішив ще поспати. Лежу далі, засинаю. Не намагаюся увійти у сон — він починає зʼявлятися сам. Самого сну ще немає, тобто я його не бачу, але вже починаю з кимось розмовляти: ставлю комусь запитання й слухаю відповідь. Ось-ось має зʼявитися й сам співрозмовник, я це відчуваю... Але раптом чітко усвідомлюю, що це я сам відповідаю за свого персонажа зі сну, хоча секундою раніше цього навіть не розумів. Мені стало дуже ніяково... розмовляю сам із собою, хоча, звісно, розумію, що це нормально для сну... Але раніше я ще жодного разу так цього не усвідомлював — не розумів, що співрозмовник є ілюзією. Рівня усвідомленості не вистачало... а сьогодні вистачило... Коротше, продовжувати цю дурницю я не захотів і просто замовк... Співрозмовник, так і не встигнувши зʼявитися, зник і розчинився. Я усвідомив, що просто лежу у своєму ліжку. Потім знову заснув. Цей випадок ще раз доводить, що більшість персонажів наших снів — це ми самі. 01.01.2003 Мені наснився темний і сірий сон, якого я майже не пам’ятаю. І раптом я усвідомив себе. Усвідомлення вибухнуло в мені потужним спалахом, розірвавши попередній сон на тисячі яскравих іскор. Воно було таким несподіваним і сильним, що, відчувши себе на ліжку, але наче не у власній кімнаті, я відразу потягнувся до вимикача й увімкнув лампу. У кімнаті засвітилося. Я справді прокинувся. 02.01.2003 Дуже чіткий сон. Яскравість поступово зростала. Сон став усвідомленим. Я зрозумів, у якому я стані. Щоб переконатися, трохи перевірив «реальність»: злетів на певну висоту. Спершу, як зазвичай, просто розважався — стрибав дахами будинків і змагався з якимось чоловіком, хто швидше набере висоту. Поступово перше бажання «просто побешкетувати» минуло, і я почав приходити до тями, дедалі краще розуміючи, хто я і де перебуваю. Пройшов людною вулицею, зазирнув до кількох крамничок, роздивляючись навколо й перевіряючи, наскільки сон стабільний. Щоб закріпити свій стан, уголос сказав «я зараз сплю» і «я уві сні». Прислухавшись до звучання власного голосу, вирішив додати ще кілька фраз, наприклад: «моє тіло зараз лежить на ліжку, а сам я перебуваю уві сні». Я рідко розмовляю у снах, тому було дивно чути свій голос і водночас усвідомлювати, що фізичне тіло спить і не видає жодного звуку. Я дивився на світ сновидіння й дивувався, наскільки він справжній: сонце затулили хмари, і почав накрапати легкий літній дощ. Я підійшов до вітрини крамнички й, не знаючи, що б такого зробити, просто вирізав руками частину скла, але відразу кинув це заняття. Наче перебуваючи в медитації, я ані на мить не втрачав усвідомлення, пам’ятаючи, де я і хто я. Я навіть згадав, що десь читав: уві сні в кутку поля зору можна побачити годинник, який показуватиме реальний час — час у фізичному світі. Відобразити годинник виявилося не так уже й складно: він з’явився відразу, із зеленкуватими цифрами у верхньому лівому кутку; було 7:35. Я одразу зрозумів, що годинник бреше: точно згадав, що незадовго до засинання дивився на годинник і було вже дев’ять ранку. Та прокидатися, щоб дізнатися точний час, не хотілося, тож я відмовився від цієї думки. Почувався я непогано, свідомість була ясною, і решту часу я просто гуляв ранковими вулицями. Згодом сон перестав мене цікавити, і я поступово прокинувся. Суб’єктивно він тривав 15 хвилин; принаймні мені здалося, що я пробув там досить довго. 04.02.2003 Учора ввечері вимкнули електрику. Робити було майже нічого, тож довелося рано лягти спати. Я прокинувся о третій ночі; електрика вже була, і я сів за комп’ютер зробити те, чого не встиг напередодні. Просидів до пів на п’яту, а тоді вирішив трохи поспати, бо за дві години треба було вставати на роботу. Деякий час просто лежав і думав про різне; свідомість була ясною, а спати особливо не хотілося. Згодом я відчув, що ось-ось засну. Це було трохи несподівано, але я вирішив не заважати й подивитися, що вийде. Поступово відчув, що «відшарувався» від фізичного тіла. Відразу розвернувся в положення сидячи. Подивився на руки, але ледве міг їх розгледіти — вони були дуже прозорі. Деякий час просто розглядав їх, повертаючи під різними кутами. Я не встиг придумати, чим зайнятися далі, і чомусь вирішив злетіти якомога вище, доклавши певного вольового зусилля. Чомусь це зусилля я відчував саме маківкою голови — можливо, тому, що летів угору. Зліт був стрімким: я помчав угору просто як ракета. Навколо була сама темрява, але мені здавалося, що я лечу дуже швидко. Це тривало, мабуть, секунд десять. Конкретної мети все одно не було, і, втративши усвідомлення, я скотився у звичайний сон. Прокинувся лише під ранок; можливо, тому й не пам’ятаю подальших подробиць, а може, щось іще відбувалося... Зате в мене з’явилися певні підозри, чому останніми місяцями мої досліди стали такими рідкісними. Мабуть, викладу ці міркування в розділі «думки», а заодно спробую їх перевірити. 28.05.2003 Я навмисно завів будильник на п’яту ранку. Коли він задзвонив, я трохи поворушився й налаштувався на усвідомлене сновидіння. Як заснув, не пам’ятаю. Пам’ятаю, як гуляв власним подвір’ям. Був ранок. Усвідомлення з’явилося саме собою. Я відразу намагався не робити різких рухів. Вирішив оглянути невеликий дерев’яний сарай у дворі. Усередині було багато різних інструментів: вони лежали на столі й полицях, деякі висіли на стінах. Я торкнувся кількох. Метал здавався цілком справжнім: поверхня була твердою й холодною. На стіні я побачив залізний ланцюг із великих кілець діаметром приблизно п’ять сантиметрів. Взяв у руки два сусідні кільця й перевірив їх на міцність. Потім спробував роз’єднати їх, точно знаючи, що одне пройде крізь інше. Так і сталося. Спочатку я відчув, як одне кільце торкнулося іншого, а коли натиснув сильніше, воно просто пройшло крізь нього. Потім спробував те саме з кількома іншими речами: наприклад, узяв два великі цвяхи, і один також пройшов крізь інший. Так само проткнув пальцем стіну, і в ній залишився отвір. Увесь цей час я уважно стежив за своїм усвідомленням. Вийшовши із сараю, я побачив кількох людей; усі були незнайомі. Я нічого не мав проти них, але одного про всяк випадок розрубав навпіл ребром долоні. Це вдалося легко, бо я знав, що так буде легко. Зі стану усвідомленості мене вибила знайома дівчина, яку я теж зустрів у дворі. Вона щось запитала, і я щось відповів. Від цього місця сон поступово перетворився на звичайну маячню сновидіння, яку немає сенсу тут описувати. Персонажі, які уві сні здаються живими, досі залишаються для мене певною перешкодою. Поки у сні нікого немає, мені доволі легко зберігати усвідомленість, але поява людей сильно послаблює увагу. Раніше було ще гірше: зустрівши когось уві сні, я часто починав пояснювати, що все навколо — сон, а людина мені не вірила :) Тепер таке майже не трапляється, але деяким людям і досі вдається збити мене з пантелику :) 16.06.2003. Не пам’ятаю моменту, коли до мене прийшло усвідомлення. Я просто знав, що перебуваю у власному сні. Не знав, куди йду мальовничою сільською місцевістю, — просто йшов і дивився навколо. Сонце світило й сліпило мене зовсім як у реальності, а коли я прислухався, то чув шелест дерев поруч. Був звичайний літній день, а небо — надзвичайно чисте. Дорогою я безперервно озирався на всі боки, шукаючи відмінності від реального світу. Сон був доволі тривалим. Я хотів запам’ятати його якнайкраще, але й тепер пам’ятаю лише основні моменти. Тоді мені здавалося, що пам’ять така ясна, що після пробудження я легко відновлю все. Коли я заходив у чиєсь подвір’я й переступав поріг хвіртки, то раптом виразно усвідомив чіткість своєї пам’яті: здавалося, я міг пригадати будь-яку подію зі сну. Навіть хотів прокрутити в пам’яті весь сон до тієї миті, але зупинився, побоюючись перервати його. У пам’яті залишилися лише основні моменти. Пам’ятаю, як розкидав юрбу людей, які незрозуміло чому на мене напали, — а може, вони напали лише тому, що мені так захотілося, адже сам процес мене дуже веселив: я хапав когось за руку, когось за ногу, розкручував і відпускав, дивився, як далеко вони відлітають. Коли мені це набридло, я без перешкод продовжив шлях. Я знав, що можу багато, майже все, але не знав, що робити. Коли сидиш наяву й думаєш про усвідомлений сон, хочеться спробувати багато чого, так і сяк. Та я заздалегідь не подбав скласти план дій. І ось, коли стояв на пагорбі й здалеку дивився на невелике селище, мені спало на думку: «Що ж тепер незвичайного зробити?» Відчуття влади над світом сну було таким повним, що водночас я відчував нікчемність і дріб’язковість занять, які спадали на думку: ходити крізь стіни, літати, змінювати своє тіло, битися з натовпами чудовиськ. Усе це здавалося таким звичним і простим, що я не міг вибрати, якій із цих безглуздих забав віддати перевагу. Я просто пішов далі, звернувши на одну з вулиць селища. Однак мені все ж хотілося щось зробити, адже я відчував, що час минає і його залишилося не так багато. Уздовж вулиці один за одним стояли стовпи лінії електропередач. Я підійшов до одного й помацав бетонну основу: все було на місці, матеріал здавався твердим і трохи прохолодним. Я подумав, що вплив без допомоги рук виглядатиме ефектніше, тому спершу просто виставив долоню вперед і уявив, як потік енергії з неї досягає дротів. Лампочка на стовпі засвітилася, як я й очікував. Я посилив вплив — пролунав хлопок, очевидно, лампочка луснула. Потім я спрямував на стовп подумки свою дію: він трохи хитнувся й повільно почав виходити з землі. Частина стовпа, що була під землею, виявилася трохи вологою та брудною; з неї сипалися грудочки землі й пісок. Нарешті показався нижній кінець стовпа. Піднявши його трохи над землею, я чомусь не побачив сліду від отвору, з якого щойно його витягнув. Тому почав потроху опускати стовп, а коли він торкнувся землі, обережно послабив зусилля, поклавши його набік. Дві пари дротів, натягнуті мов струни, сильно заіскрилися; навсібіч полетіли снопи іскор. Та коли я остаточно відпустив стовп, дроти не обірвалися, а лише натягнулися, не даючи йому повністю лягти на землю. Я почав розглядати околиці, здіймаючись дедалі вище в повітря. Удалині з’явилося ще одне селище. Мені дуже сподобався краєвид згори, тож я повільно рушив уперед, продовжуючи набирати висоту. Підйом був такий легкий, що здавалося, межі не існує. Я піднявся вже досить високо, коли підйом припинився. Мені хотілося ще вище, хотілося побачити краєвид із кілометрової висоти, і я почав посилювати зусилля, спрямоване на підйом. Як я не старався, вище рівня голови піднятися не міг. Коли намагався піднятися ще вище, вгору йшли лише ноги, і мене розвертало в горизонтальне положення. Я ніяк не міг зрозуміти причину цієї зупинки й так захопився цим, що пейзаж унизу почав втрачати обриси й розпливатися. Я вже хотів повернути все назад, але тут зрозумів, що з мене досить, і спокійно прокинувся. 04.09.2003 Уночі спонтанно усвідомив себе у власному ліжку. Навколо темно; я ще не встиг зрозуміти, що відбувається, як відчув, що перебуваю не в тілі й плавно віддаляюся від ліжка. Я сидів, але наче в невагомості повільно відпливав від ліжка, не торкаючись підлоги. Навколо стояла страшенна темрява, але обриси предметів було чітко видно. За кілька секунд, коли я вже підплив до дверей кімнати, моя свідомість набрала сили й стабільності, майже як наяву. Від усвідомлення свого стану вздовж хребта пробігло тремтіння, а на голові знову, як і кілька разів раніше, виникло моторошне відчуття, наче волосся «ворушиться». Я смутно пам’ятав, що кілька попередніх разів не витримував цього й стрімко повертався в тіло, а потім щоразу шкодував. Як і минулого разу, вирішив триматися скільки зможу. Замість того щоб рухатися назад, поплив у темряву сусідньої кімнати. Напад жаху минув, і за дві секунди я вже про нього не думав. Наблизившись до стіни, я рушив крізь неї головою вперед: трохи натиснув — і вільно пройшов... Далі — наче провал у пам’яті, а може, нічого й не було... Я прокинувся й відразу зрозумів, що все ще сплю (попередній стан, схоже, був сном другого рівня). Як і раніше, поплив до стіни й почав її мацати — вона була дуже щільна. Я притулився до неї чолом і тиснув, доки десь усередині мене не зникла перешкода. Тоді знову почав проходити крізь стіну головою вперед. Схоже, стіна була ілюзорна, бо прогиналася й тягнулася, наче щільна гума. Нарешті я просунув крізь неї спершу пальці, потім голову й повністю руки. За стіною було жовтувате світло й хтось перебував. Я не бачив ні обличчя, ні інших прикмет, за якими міг би впізнати людину, але був певен, що це мати (саме тоді вона справді збиралася на роботу). Жодних чітких подробиць навколо я не бачив і не шукав; лише зрозумів, що час повертатися, і просто розплющив очі... 10.09.2003,11.09.2003 Першого дня було щось невиразне. Близько четвертої ранку я ненадовго прокинувся, а після засинання просто висів біля ліжка приблизно тридцять секунд і нічого не робив. Другого дня коротко усвідомив себе уві сні. Не пам’ятаю, що робив, але щойно побачив брата, який стояв у кімнаті біля стіни, відразу зрозумів, що сплю. Накотило усвідомлення. Кольори стали яскравішими, і мене мало не викинуло назад у реальність, але я стабілізував ситуацію. Далі побіг розважатися, бо, схоже, нічого розумнішого не придумав :) А шкода... 29.08.2005 Записую цей випадок, бо для мене він дуже незвичайний. 07.08.2009 Дуже давно нічим подібним не займався. Сьогодні перевірив, чи взагалі ще здатен на щось таке, чим займався раніше. Виявилося, цілком здатен :) 08.08.2009 Сьогодні вирішив спробувати повторити хоча б щось, щоб самому собі довести, що вчора мені просто не пощастило, а все сталося завдяки наміру. Близько п’ятої ранку знову ввімкнув музику, ліг на спину й приблизно дві години намагався не рухатися, але за відчуттями мені зовсім трохи не вистачало. Зняв навушники, повернувся на бік і задрімав на 15 хвилин, потім перевернувся на спину й зосереджено дивився заплющеними очима перед собою. Через деякий час побачив візерунок, але все ще відчував, що лежу в ліжку. Зрозумів, що це ключ, яким скористаюся: почав уважно його розглядати, відводячи увагу від інших відчуттів, і відразу відчув, ніби тіло стало вдвічі важчим і мене вдавлює в ліжко, а потім настала легкість... Повернув голову до столу поруч: на мене дивився великий вимкнений монітор. Спробував знайти на столі ще якісь деталі, які можна запам’ятати, але зрозумів, що всього цього немає в реальності, й легко вийшов зі сну. Відчувши, що лежу, відразу почав повторну спробу виходу. Опинився в кімнаті біля вікна й відразу виглянув у нього, наскільки зміг. Мене дуже сильно тягнуло назад, а в щелепі й зубах було неприємне відчуття. За вікном я побачив якийсь льодовиковий краєвид і простір, укритий дахами будинків. Так само швидко зрозумів, що це знову не те, і повернувся. Третій досвід був дуже коротким і без зору; знову було сильне відчуття, ніби тіло вдавлює в ліжко, але зовнішні звуки завадили, тож довелося прокинутися. Усі три досвіди разом тривали не більш як п’ять хвилин. 03.12.2011 Минуло багато часу. Це зовсім не означає, що я взагалі не мав досвіду на цю тему; просто вирішив, що вже описував це раніше в різних варіантах. Минулої ночі я спав у два періоди: з 20:00 до 01:00, а потім із 06:30 до 07:00. Оцей другий відрізок був дуже насичений сновидіннями й усвідомленням. Власне, спати мені не дуже хотілося; я ліг радше тому, що попереду був повноцінний робочий день. За цей час я тричі усвідомлював себе уві сні; щоразу просторово відчував себе у власній кімнаті, за кілька метрів від тіла. Перший сон був дуже нечіткий і фактично лише почався, але, оскільки розототожнення з тілом уже відбулося, я закріплював це відчуття: рухався кімнатою, ворушив руками й ногами, усвідомлюючи, що тіло залишається нерухомим. Однак після пробудження я не відразу зрозумів, що сприймав кімнату такою, якою вона була до зміни обставин. Тепер ліжко стоїть інакше. Тобто прямого сприйняття, звісно, не було. Пам’ять і звички... А уві сні пам’ять така схожа на реальність :) |
|