Наведені нижче думки навіяла фраза «Час — це дорого»...
Тільки незрозуміло, чому, навіть усвідомлюючи це, більшість людей продовжує «топити піч грошима»? Що означає втрата часу? Що означає «не втрата» часу?
Навіть якщо уважно поглянути на власне життя, стане очевидно: те, що, наприклад, якийсь час тому здавалося втратою часу, тепер набуло нового сенсу, нового значення, і навпаки. Як у такому разі може бути «марна» витрата часу? Сьогодні марна, а завтра раптом уже ні? Хоча заняття залишилося тим самим... Нам із дитинства втовкмачували думку, що, наприклад, якщо нічого не робити, час минає даремно. Людина настільки перейнялася ідеєю «роблення», що буквально стала невротиком. Вона навіть спокійно посидіти не може. Адже й тоді, коли немає потреби щось робити, люди вигадали, як «заповнити» цей проміжок: придумали безглузді ігри на кшталт тетрісу, «захопливі» бульварні романи, фантастичні повісті, наукові трактати. Якщо ти не настільки багатий, щоб марнувати час, навіщо займатися його «вбиванням»? Ідею «роблення» так глибоко нам втовкмачили, що починаєш відчувати незручність, коли немає чого робити. Здається, потрібно робити хоч щось, але неодмінно робити. Спробуйте просто посидіти 10 хвилин, не роблячи абсолютно нічого, а 20? Це майже нестерпно важко... Я вже не кажу про те, що, якщо хтось раптом зайде до кімнати й запитає «чим ти зайнятий?», тобі навіть нічим буде себе виправдати :) Сказати «нічим» якось язик не повертається, тому краще сказати «медитую» :)))))) Хоч якесь, але заняття! Подумати тільки: людина з медитації зробила заняття! З нероблення зробила роблення! Хіба це медитація, якщо нею можна займатися? Досконала медитація — це досконале нічогонероблення :)))))))))
Так, час — це дорого... тільки казково багата людина може дозволити собі медитувати! Вона настільки багата, що може собі це дозволити; яке їй діло до злидарів, які збирають час по крихтах і весь час думають, куди вигідніше вкласти ці крихти...
То чи багато серед нас тих, хто зможе сказати про себе: «Я казково багатий»?