Внутрішня тиша. Розширене сприйняття. ЗВД (зупинка внутрішнього діалогу)

Внутрішня тиша, або, як я ще називаю цей стан, «розширене сприйняття», — це те, з чим я зіткнувся нещодавно під час практики зупинки внутрішнього діалогу. Можливо, ці миті можна назвати й «перебуванням тут і тепер». Далі наводжу уривок із листа, де докладніше описав цей стан:

Auf>> Дещо, звісно, є, я бачу, що поступ є, але
Auf>> багато його чи
Auf>> мало — сказати не можу :) Почастішали періоди, які я називаю
Auf>> «розширеним сприйняттям»; вони тривають лише кілька секунд. За
Auf>> останні кілька місяців таких було всього штук чотири. Тепер
Auf>> кілька разів на
Auf>> тиждень.
АР> Будь ласка, точніше, наскільки можливо, це дуже
АР> цікаво.
АР> Опиши докладніше.

Гм... Ну, спробую.
Це почалося приблизно пів року тому. Тоді я сидів за комп’ютером і читав книжку Ошо «Автобіографія духовно неправильного містика». Було рано-вранці, всі ще спали, навколо було тихо, ніхто не заважав, свідомість була ясною. У тому місці книжки Ошо розповідав, як привів до зали для медитацій одного викладача, який любив «теревенити» на всілякі теми, і змусив його посидіти мовчки. Той чоловік раптом схопився й утік. Згодом Ошо знайшов його та розпитав — той сказав, що коли замовк, усередині запанувала ТАКА тиша...

Ось, коротше, знайшов цей уривок:

Когда я преподавал в университете, один мой коллега пожелал научиться медитации. У меня там была маленькая школа медитации, и он пришел туда. В первый же день он, едва ощутив безмолвие, выскочил из храма, где мы собирались, и убежал со всех ног! Я не понимал, что случилось, и побежал за ним. Он оглянулся и, увидев, что я бегу следом, помчался еще быстрее. "Вот это да! - подумал я. - Что с беднягой стряслось?"

"Постой, Нитьянанда! - крикнул я. А его звали Нитьянанда Чаттерджи. - Погоди, ты куда?" Но он лишь махнул рукой и закричал: "Не хочу я медитировать. Ты опасный человек!"

Я поймал Нитьянанду за руку перед самой дверью его дома. Я спросил: "Объясни, что произошло".

"Не знаю, что ты там сделал, - сказал он, - но во мне наступила такая тишина... Ты ведь знаешь, я люблю поболтать. Я с самого утра как начинаю говорить, так до вечера и не останавливаюсь. Засыпаю на полуслове. Я все время болтаю. Я чувствую, что чем-то занят, и забываю о всяких заботах. Я знаю, что проблемы у меня есть, но, когда говорю с кем-то... А если никого рядом нет, я болтаю с самим собой. Но когда я сел рядом с тобой, я вдруг замолчал. Я стал пустым. Господи, думаю, так я с ума сойду! Стоит мне помолчать сутки - и я труп! И нет Нитьянанды Чаттерджи! Я понял, что, если мысли не вернутся, если эта тишина затянется, я не выдержу и просто убегу. И как все эти люди, что к тебе ходят, все это выдерживают? Ну, это, конечно, их дело. А я так не могу".

"Не бойся, - ответил я. - Безмолвие не убивает ум. Оно просто дает ему возможность отдохнуть. А у тебя все получилось с первой попытки именно потому, что ты болтун. Твои мозги давно устали. Тем, кто ходит ко мне, это дается намного труднее. Такое редко бывает, чтобы получилось с первого раза. Ты всю жизнь так утомлял свои мозги, что от тебя все шарахались. Жена, дети - даже они уже не могли тебя слушать. И преподаватели в университете. Стоит тебе зайти в комнату, как все потихоньку стараются улизнуть. И все только потому, что ты не даешь своим мозгам передышки. Но мышление - это прибор, его нужно время от времени выключать. Ученые говорят, что даже металлы устают. Разум намного сложнее, это самое сложное, что есть во Вселенной, а ты так его перегружаешь, что тебе выпала редкая удача - он мгновенно отключился. Радоваться нужно!"

"А потом он включится опять?" - спросил он.

"В любую секунду, когда захочешь", - заверил его я.

"Я боялся, что он отключился навсегда, - признался он. - А это означало бы для меня конец всему. Я подумал, что теперь меня упекут в дурдом. А еще я думал, с чего бы это мне вообще захотелось учиться медитации".

Отже, тоді, читаючи цей уривок, я вперше досяг повної зупинки. Це не просто ЗВД, як називають її послідовники Кастанеди, — це набагато глибше, це ПОВНА зупинка. Звичайна ЗВД у мене виходила багато разів, тож можу впевнено сказати, що це не те. Коли це сталося, «я» ніби розчинилося, і я вперше почув СПРАВЖНЮ тишу :) Такої тиші я справді ніколи раніше не чув. Я не кажу, що в кімнаті панувала цілковита тиша — зовсім ні, адже працював комп’ютер, шуміли вентилятори. Тиша була зовсім іншого ґатунку — ВНУТРІШНЯ. Саме тієї секунди я вперше по-справжньому почув звуки. Не якісь загадкові чи астральні, а звичайнісінькі: шелест вентилятора, шум листя за вікном. Вони ніби «огортали». І це було зовсім не так, як я чув їх зазвичай. Я сприймав їх інакше, не так, як завжди. Про зір поки що нічого особливого, мабуть, не скажу. Це наче внутрішня тиша перестає заважати звукам проникати в мене, не заглушує їх. Одне слово, стан був дуже незвичним, і я швидко його втратив. Наступного разу приблизно через місяць — у маршрутці, те саме. Усього кілька секунд. Ще раз — на зупинці. Тепер це буває майже щодня, лише по кілька секунд. Ясність свідомості в ці миті вражає. Заздалегідь не можу сказати, коли настане наступний такий період, і втримати його теж не можу. Просто приходить і минає. Та це чудові миті :) Не знаю, можливо, саме це дехто називає «зникненням я». Поки що не можу сказати напевно, але цілком можливо, що в ці миті «я» справді немає. Можливо, це можна назвати чистим «спогляданням». Це також нагадує те, що описано в історії про «просвітлення Толика». Там він теж розповідає, як раптом «побачив» і «почув». Інакше кажучи, схоже, звичайна людина справді, як кажуть, дивиться, але не бачить, слухає, але не чує :)))))))))))

АР> Тільки там зовсім у себе не заглиблюйся ;)

Це цілковито протилежна річ :)))) Я теж раніше думав, мовляв, треба розвиватися, годинами медитувати, відсторонюватися від зовнішнього світу тощо, і, чесно кажучи, мені це не подобалося. Але я сподівався, що згодом зрозумію щось, чого тоді не розумів, і після цього, можливо, інакше погляну на втечу від реальності. Та все виявилося набагато краще — краще, ніж я міг собі уявити. Нікуди тікати не потрібно, усі ці втечі — повна нісенітниця! Ті, хто прагнуть замкнутися в собі й перейти в іншу реальність, тікають від життя. АЛЕ! Усі ці медитації — лише методика, інструмент! Якщо ти практикуєш медитацію заради просвітлення, це зовсім не означає, що доведеться медитувати дедалі більше. Методики — це ще не кінцева мета, а лише те, що після її досягнення доведеться відкинути :) Бо воно вже не потрібне.

P.S. Я ніколи не був прихильником медитації в тому сенсі, що ніколи не практикував її сидячи в позі лотоса чи якось іще :) Насправді я вважаю, що це зовсім не обов’язково. Навіщо сидіти чи лежати в медитації, якщо саме життя можна перетворити на медитацію :)

24.12.2003 Невелике доповнення до теми.

Внутрішній діалог можна зупинити зусиллям і деякий час утримувати його в такому стані, але чи буде це тим, що я називаю тишею? Думаю, це все-таки далеко від тиші, адже, за моїми відчуттями, найглибша зупинка настає тоді, коли зникає навіть це зусилля. Саме це я називаю ТИШЕЮ — незалежно від того, тихо навколо чи ні. Це стан без думок. Але коли є зусилля й опір, спрямовані на усунення думок, я не можу назвати це тишею, бо саме зусилля створює певний гул і напруження, наче під напругою гуде потужний трансформатор. Тільки це від напруження гуде мій розум, стримуючи потік думок. Це зовсім не те. Тому тривалість стану ТИШІ я не можу контролювати: щойно з’являється контроль, тиші вже немає, хоч начебто й думок теж немає. Та це не так. Цей контроль, це напруження і є найглибшими думками. Тож ТИША настає лише природно, сама собою, і так само минає. У мене вона досі триває по кілька секунд, але, звісно, щоб це могло статися, потрібні попередні практики вимкнення чи заспокоєння думок, хоча б за допомогою зусиль. Та знову ж, ці практики — не сама тиша, а лише засіб, потреба в якому з часом має зникнути. Настання тиші, мабуть, схоже на те, як муха метається в пляшці, дзижчить і б’ється об стінки, аж раптом відчиняється кришка — і вона вилітає. Тоді й настає те саме. У цій аналогії пляшка — це тіло (фізичне, астральне тощо), а муха — те, що здається відокремленим «я», особистістю.