Нещодавно мені до рук потрапила всесвітньо відома книжка «Бгаґавад-ґіта як вона є». Саме така, як на малюнку. Особливо примітно, що в ній окреме місце відведене оригінальним писанням: навіть попри те, що книжку видано російською мовою, у ній можна побачити санскритські шлоки письмом деванагарі, транслітерацію, дослівний і літературний переклади.
Найбільше впадає в око невідверто вільне тлумачення оригінальних текстів на користь індуїстських груп, які сповідують певні погляди, що, очевидно, дещо розходяться з оригіналом. Якщо в оригіналі багато положень викладено в дусі інших подібних учень, то в перекладі повсюдно трапляється досить груба підміна понять. Груба — тому що літературний переклад за змістом істотно змінює значення наведеного там само дослівного перекладу.
Наприклад, такий уривок:
Тут, як і далі в інших місцях, ідеться про «це» — безсмертне, ненароджене, незмінне, — яке в літературному перекладі нижче вже передано як «душа», що докорінно змінює сенс. Адже слово «це» вжито саме через неможливість назвати те, на що можна лише опосередковано вказати, позначивши нашу природу — позачасову, незмінну, безособову. Так російськомовного читача вводять в оману: для нього «душа» — це щось обмежене, особисте, наділене якостями, кармою та багатьма іншими властивостями, яких оригінал не має передбачати. Ще виразніший приклад:
Переклад просто рясніє «косяками», яких може не помітити той, хто вперше зустрічає подібне вчення, але які неможливо не помітити тому, для кого викладене в оригіналі вчення — не новинка, а щось знайоме з багатьох інших джерел.
Як і в усій книжці, знову найточніший вказівний займенник «це» замінено близьким російськомовному читачеві словом «душа». Але це ще не все. Сенс страждає і від іншої підміни: там, де йдеться про «це», у перекладі бачимо «живу істоту». Це докорінно неправильно, і ось чому: живу істоту, яка вбила іншу істоту, цілком можна назвати вбивцею, але ярлик «убивця» непридатний до безособової природи людини — саме про це й сказано в цьому тексті.
Насамкінець жовтим я підкреслив вільні міркування автора перекладу про матеріальні розміри нематеріальної «душі». Незрозуміло, навіщо взагалі наділяти фізичними характеристиками те, що за визначенням не може їх мати. Я б на цьому не зосереджувався, якби це було єдине таке місце в книжці, але йдеться про це далеко не один раз, а далі трапляються ще конкретніші розміри душі!
Напевно, я не розбиратиму тут усі вільності перекладу в цій книжці: їх так багато, що довелося б показати чи не кожну сторінку. Скажу лише, що англійської версії я не бачив, а тут навіть не вказано імені перекладача, який, як бачимо, має неабияке значення. Тож залишається тільки здогадуватися, наскільки іншою була б «Бгаґавад-ґіта», якби її переклав хтось інший.